Статистика промислового протекціонізму. Частина ІІІ. Технологічні інновації – загальноєвропейський інтерес

Abstract

Ця стаття завершує авторське дослідження впливу держави на промисловість через цілеспрямовані політичні важелі та інституційні рамки. Перші дві частини роботи продемонстрували ефекти промислового протекціонізму, який уряди країн застосовували для подолання наслідків війн, епідемій та криз. У третій частині статті проаналізовано трансформаційні зміни в європейській індустріальній політиці у відповідь на виклики глобальної нестабільності, зокрема на фінансову кризу 2008–2009 рр., пандемію COVID-19 та повномасштабну російську військову агресію. Виявлено відновлення стратегічної ролі промисловості як фундаменту економічної стабільності та технологічного суверенітету. Встановлено посилення державного втручання у промисловий розвиток ЄС як реакція на нові виклики та загрози. Центральною темою дослідження є інструмент державної допомоги на реалізацію важливих проєктів загальноєвропейського інтересу як відповідь на недосконалість ринку, зовнішньоторговельну залежність і фрагментацію ланцюгів доданої вартості. Такі проєкти в ЄС, насамперед у сферах мікроелектроніки, водню, акумуляторів, визначаються високим рівнем міждержавної координації, охоплюють увесь ланцюг доданої вартості та стимулюють приватні інвестиції. Вони також сприяють досягненню економічної безпеки, проривним інноваціям і екологічній трансформації. Змістовна еволюція цього інструменту – від юридичного винятку до повноцінної складової промислової політики – свідчить про переосмислення ролі держави в інноваційному розвитку промисловості. Оновлені 2021 року правила надання державної допомоги розширили пріоритети, уточнили вимоги до першого промислового впровадження та критерії інноваційності, створивши умови для ефективної інтеграції результатів розробок у реальний сектор економіки країн-членів ЄС. Підкреслено, що в умовах геоекономічної конкуренції критичні технології стають інструментом тиску або зброєю недружніх країн, що потребує скоординованої, проактивної політики на рівні ЄС. Україні рекомендовано врахувати досвід ЄС: створити правові засади для підтримки стратегічних інноваційних проєктів; поєднати інструменти державної допомоги з промисловою політикою; визначити пріоритетні технології та брати участь у транснаціональних консорціумах ЄС. Лише синергія національних інтересів України з загальноєвропейськими інтересами дозволить сформувати конкурентну, стійку промисловість та прискорити повоєнне відновлення економіки.