Наука та аудит. Гештальт ще не закрито

Abstract

У статі критично аналізується стан сучасної української науки про аудит. Зазначається, що за останні п’ять років відбулося 310 захистів дисертацій за спеціальністю “Бухгалтерський облік, аналіз та аудит”, з яких лише 8% були присвячені виключно аудиторській тематиці, у тому числі лише 3% – на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук. Аналізуючи оголошену тематику наукових розвідок, автор звертає увагу на те, що науковці досліджують питання, які, так би мовити, перебувають на слуху у професійному середовищі. Переважно це питання якості аудиту та її зовнішнього та внутрішнього контролю. На жаль, відсутні дослідження, які б розвивали насамперед методологію аудиту, його методи та процедури, особливості аудиту із застосуванням сучасних інформаційних технологій у комп’ютерних мережах, аудит криптовалют та трансфертного ціноутворення, методи оцінки вірогідності шахрайства. Не можна не звернути увагу на повну відсутність наукових досліджень та пропозицій з теорії аудиту. Складається враження, що науковці її взагалі не бачать або повністю ідентифікують з теорією контролю ще за часів СРСР. Автор констатує паралельність існування науки та практики аудиту. Водночас не наука і навіть не практики з аудиту визначають напрями розвитку аудиторської професії; це роблять державні регуляторні органи та міжнародні донори країни. Усе ще популярним у національних учених залишається механічний перенос західної, так званої кращої, практики на вітчизняну професійну аудиторську діяльність. За причину вказується на технічну неможливість поєднання наукових досліджень з практичною аудиторською діяльністю, з одного боку, та відсутність інтересу практиків аудиту до результатів наукових досліджень – з іншого. Зі сторони вчених слід констатувати типовість шаблонного застосування міжнародних стандартів аудиту як аналога й абсолютного зразка для українських аудиторів, намагання адаптувати зміст стандартів до побутового рівня їх сприйняття, схиляння до сприйняття аудиту просто як до однієї з форм державного ревізійного контролю. Розглядаючи наукову роботу закладів вищої освіти, автор звертає увагу на вкрай незначну кількість центрів, де досліджується аудит. В Україні їх практично одиниці. Розпорошення фахівців з аудиту за різними навчальними закладами країни жодним чином не сприяє розвитку науки про аудит. На думку автора, саме концентрація досліджень з питань теорії та практики аудиту уможливлює удосконалювання професії. Серед існуючих в України наукових центрів у статті виокремлено роботу наукової школи аудиту Національного центру обліку та аудиту Національної академії статистики, обліку та аудит. У статті автор формулює декілька пропозицій які, на його думку, можуть покращити взаємодію української науки та аудиторської практики. Перевага надається юридичним та організаційним рішенням задля забезпечення взаємодії науковців та практиків аудиту.