Імерсивні комунікаційні платформи як механізм забезпечення академічної мобільності в умовах воєнних ризиків і глобалізаційних трансформацій

Abstract

У статті розкрито комплекс теоретичних і прикладних питань, пов’язаних з інституціоналізацією імерсивних комунікаційних платформ як механізму забезпечення академічної мобільності в умовах воєнних ризиків та глобалізаційних трансформацій. Обґрунтовано, що трансформація сучасного освітнього простору відбувається під одночасним впливом цифровізації публічного управління, безпекових (локальні та міжнародні конфлікти) та інших (пандемія COVID-19) обмежень, що зумовлює необхідність переосмислення традиційної моделі міжнародної академічної мобільності. Доведено, що фізична мобільність здобувачів і науково-педагогічних працівників поступово втрачає статус єдиної форми інтеграції до глобального освітнього середовища, натомість актуалізується потреба у створенні стійких цифрових механізмів транснаціональної співпраці. Особливу увагу приділено концептуалізації імерсивних комунікаційних платформ як інфраструктурного елемента освітньо-наукової системи, здатного забезпечити ефект спільної присутності учасників незалежно від їх геопросторового розташування. Обґрунтовано, що інтеграція технологій 3D-візуалізації та аудіоінтеракції у інформаційно-комунікаційну інфраструктуру закладів вищої освіти формує передумови для збереження безперервності академічних процесів, підтримки міжнародних партнерств і мінімізації ризиків, пов’язаних із фізичним переміщенням в умовах воєнного стану. Визначено, що ефективність функціонування таких платформ залежить від системності їх впровадження, нормативно-правового закріплення та організаційної інтеграції у моделі управління закладами освіти. На основі аналізу сучасних тенденцій цифрової трансформації різних сфер публічного управління обґрунтовано доцільність переходу від інструментального розуміння цифрових сервісів до їх інституційного визнання як самостійного механізму академічної мобільності. Зроблено висновок, що імерсивні комунікаційні платформи слід розглядати не як варіацію дистанційного навчання, а як структурний компонент глобалізованої системи освіти і науки, що забезпечує адаптивність, стійкість і конкурентоспроможність національної освітньої системи в умовах воєнної небезпеки та посилення міжнародної інтеграції.