Аудиторські недоліки: від діагнозу до передбачення

Abstract

У статті досліджуються причини виникнення певного феномена, що полягає у стабільному повторенні протягом трьох останніх років (2022–2024 рр .) у практиці роботи суб’єктів українського аудиту одних і тих самих недоліків, які системно виявляються при зовнішньому контролі якості аудиту . Попри постійне оприлюднення Комітетом з контролю якості Аудиторської палати України річних звітів по результатам перевірок, зазначені недоліки дублюються іншими суб’єктами аудиторської діяльності . Зроблена спроба пояснити цей феномен ігнорування застережень зовнішніх контролерів іншими учасниками ринку аудиторських послуг в країні . Основними недоліками організаційного характеру є певне ігнорування як вимог чинного законодавства, так і міжнародних стандартів аудиту . Щодо суті недоліків, то в їх основі лежить неврахування ризиків, притаманних процесу аудиту фінансової звітності . Авторська позиція полягає в тому, що причиною такого стану є сама вітчизняна аудиторська спільнота, де переважна частина аудиторів професійно вигоряє . На це суттєво впливають чинники часу та психологічний тиск постійних швидких змін у професійній діяльності . До того ж переважна частина ауди торів наразі виходить за межі пенсійного віку, водночас у цьому середовищі відсутня достатня ротація молоді . Наразі в Україні чітко спостерігається тенденція до максимальної централізації регулювання аудиторської діяльності, здійснюваного руками Міністерства фінансів та його Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю . У найближчий час Міністерству підпорядковуватиметься внутрішній аудит та його сертифікація, а може навіть і ліцензування, що практично ліквідує можливість перетікання зрілих за віком зовнішніх аудиторів у внутрішній аудит . І далеко не всі нинішні внутрішні аудитори зможуть сертифікуватися, ну хіба що через корупційний чинник . Тому у нинішніх аудиторів може виникнути проблема працевлаштування . Посилиться тиск на аудиторів, спричинений упровадженням новітніх інформаційних технологій, зокрема штучного інтелекту . Це потребує залучення молоді до аудиторського фаху . Але з огляду на суттєве зниження престижу професії аудитора та важкість отримання сертифіката перспективи у старшого покоління аудиторів сумні . Напевно не виживуть українські професійні організації аудиторів, які не опікуються питаннями розроблення методик аудиту і, перш за все, юридичного захисту практиків аудиту від зовнішнього контролю якості, лобіюванням інтересів професії в органах законодавчої влади . У найкращому випадку такі організації перетворяться у комерційні навчальні платформи чи хаби з підвищення кваліфікації як зовнішніх, так і внутрішніх аудиторів . На думку автора, це певною мірою загрожує стагнацією розвитку аудиту в Україні . Але нам не звикати, особливо тим аудиторам, які жили і працювали у роки застою часів кінця СРСР . Тож будемо продовжувати спостерігати і своє робити .